Навряд чи коротка біографічна довідка зможе повною мірою дати уявлення про місце, яке зайняв в історії клубу футболіст, який по праву став № 1 у списку "Ста гравців, що потрясли Коп" на офіційному сайті Ліверпуля.

"Король" Кенні опинився в стані "Червоних", вже маючи статус живої легенди іншого клубу - за шотландський Селтік Далгліш провів 321 матч, відзначившись 167 разів, перш ніж влітку 1977 перейти на "Енфілд" 440.000 фунтів.

Початковий скепсис щодо того, чи зможе шотландець стати гідним наступником Кевіна Кігалі, що відправився до Гамбурга, був розвіяний вже на 7-ій хвилині деб'ютного матчу Далгліша за "Червоних" в чемпіонаті Англії, коли він забив у виїзному матчі проти Мідлсбро.Три дні потому він відзначився голом і в своїй першій грі перед Копом, коли був обіграний Ньюкасл 2:0.

Свій деб'ютний сезон енфілдський Далгліш завершив єдиним голом у фіналі Кубка Європейських Чемпіонів проти Брюгге на "Уемблі", а Ліверпуль став першою з англійських команд, кому вдалося завоювати трофей два роки поспіль.

Назвати Далгліша просто одним з видатних форвардів, якими завжди славився Ліверпуль, - означає, не віддати і частки поваги його таланту футбольного генія. Не самий швидкісний з нападників своєї епохи, за швидкістю думки на полі він випереджав час. Поступово, коли статус головного бомбардира "Червоних" перейшов до валлійця Іану Раша, шотландець перетворився на вправного творця і найяскравішого плеймейкера, що з повним правом дозволяє його назвати однією з найяскравіших зірок його покоління, поряд з Платіні, Зіко, Румменігге і Марадоною.

Паралельно з успішними виступами за клуб Далгліш був безперечним лідером збірної Шотландії, у результаті ставши єдиним з шотландців, кому підкорилася висота в сто матчів за національну команду. Його 30 голів за 102 матчі дозволяють "Королю" Кенні як і раніше розділяти лаври кращого бомбардира шотландської збірної з Деннісом Лоу.

До сезону 1985/86, коли Далгліш став першим в історії Британії граючим тренером, він вже був п'ятиразовим чемпіоном Англії і триразовим володарем головного європейського клубного трофея. У свій перший же сезон в новій якості він разом з командою завоював перший домашній дубль в історії клубу, причому гол, який дозволив "Червоним" оформити чемпіонський титул, був забитий ніким іншим, як Далглішем.

"Король" встиг виграти з Ліверпулем ще два чемпіонських звання - в 1988 і 1990 - але в лютому 1991, буквально через кілька годин після увійшовшого у легенду кубкового мерсисайдського дербі, що закінчилося нічиєю 4:4, Енфілд був приголомшений несподіваним рішенням свого кумира. Далгліш, який пережив трагедію "Ейзель" як гравець і "Хіллсборо" як менеджер, оголосив про свою відставку, заявивши: "Найгіршим рішенням зараз було б не приймати жодного рішення".

Великий Кенні ще повернувся до футболу, привівши Блекберн Роверз до титулу чемпіона Прем'єр Ліги, а потім провівши час на тренерському посту в Ньюкаслі і Селтіку, але "Копу" залишилися лише спогади про ті славні часи, "Where once we watched the King Kenny play / And could he play!