Сайт українських фанатів футбольного клубу Ліверпуль

Елайша Скотт по праву вважається одним з найвидатніших голкіперів в історії Ліверпуля, провівши в його складі практично 22 роки.

Починалася ж кар'єра Скотта на батьківщині, в клубі Лінфілд, куди Елайша потрапив 14-річним хлопчиком. Він пішов по стопах брата, який був відомий як воротар Евертона і збірної Північної Ірландії. До речі, коли Скотту тільки виповнилось 17, його брат Біллі рекомендував юнака тренерам Евертона, але ті фактично "забракували" гравця зважаючи на його вік. Тоді послуги Елайши Скотта були запропоновані тодішньому тренеру Ліверпуля Тому Уотсону, який без будь-яких роздумів погодився прийняти молодика до себе в команду.

Це, природно, було придбання на перспективу, оскільки в 1910-х в рамці Ліверпуля надійно діяв Кенні Кемпбелл, якого Скотт відтепер підміняв. Деб'ют юного гравця припав на 1 січня 1913 року на матч з Ньюкаслом. Матч, багато в чому завдяки старанням деб'ютанта, завершився з рахунком 0:0. Цікаво, що відразу після того матчу представники Ньюкасла спробували переманити багатообіцяючого воротаря до себе, запропонувавши як компенсацію £ 1,000. Скотт, усвідомлюючи складність боротьби за місце в рамці з Кембеллом всерйоз почав міркувати над відходом з клубу, ледь в нього прийшовши. Але Тому Уотсону все ж таки вдалося переконати північноірландця залишитися.

Перша світова війна забрала 4 роки кар'єри Елайши Скотта, протягом яких він, безсумнівно, міг би утвердитися як основний голкіпер команди. Поки ж на цій посаді перебував Кенні Кемпбелл. Однак у квітні 1920 року він був проданий. Скотту випала прекрасна можливість показати все, на що він був здатний. Елайша нею скористався, ставши улюбленцем уболівальників.

Звичайно, не обходилося і без помилок. Ось що говорив з цього приводу говорив Дональд МакКнлі (капітан Ліверпуля в 1920-х): "Природно, як і кожен з нас Елайша помилявся. Проте він завжди визнавав свої помилки".

Що стосується "збірних" справ, то в націоналной команді Елайша деб'ютував в 1920 році, провівши згодом ще 30 матчів у її складі. Перед одним з цих матчів трапився кумедний випадок (можливо, це всього-на-всього міф). Напередодні гри між збірними Північної Ірландії та Англії Елайша Скотт зустрів у центрі Белфаста Діксі Діна (кращого гравця Евертона тієї епохи), свого старого знайомого. Дін, який славився чудовою грою на "другому поверсі", як вітання дотрунувся до свого капелюха і зробив кивок головою в бік Скотта. Елайша тут же впав і спробував відбити уявний удар. Всі присутні заціпеніли в подиві.

У 1922 році Ліверпулю вдалося завоювати довгоочікуваний чемпіонський титул. Скотт в тому сезоні пропустив лише 3 матчі. Вже в наступному році, коли "Червоним" знову підкорився національний чемпіонат, Елайша був у числі трьох гравців, які зіграли у всіх матчах сезону. Крім нього у всіх іграх взяли участь Дік Форшоу і Дональд МакКінлі.

У сезоні 1923/1924 Ліверпулю, незважаючи на чудову гру Скотта, не вдалося втретє поспіль виграти чемпіонат. Однак той сезон запам'ятався іншим. Під час матчу з Блекберном, в одному з ігрових епізодів Елайші вдався фантастичний сейв. "Нагорода" не змусила себе довго чекати - з трибун на поле вибіг уболівальник і поцілував героя епізоду.

На початку 1930-х Скотту, якому було далеко за 30, стало дуже складно грати в кожному матчі. У воротах команди його все частіше став підміняти Артур Райлі. Тим не менше, Елайша продовжував боротися за місце в складі. Свій останній матч у футболці Ліверпуля ірландец провів 21 лютого 1934 року. У суперниках у "Червоних" був Челсі. А в останній домашній матч сезону, Скотту дозволили попрощатися з уболівальниками команди. Вони назавжди запам'ятали його слова, які лунали в той день з дикторської кабіни. Елайша навіть пустив сльозу.

Покинувши "Енфілд" він повернувся в свій колишній клуб - белфастський Селтік. Там йому була запропонована посада граючого тренера. При Скотті команда досягла небувалих успіхів, вигравши 10 титулів чемпіонів країни і 6 національних кубків. Однак і на полі Елайша картини не псував. МакКінлі якось висловлював своє здивування: "Та ви гляньте на нього. Я бачив його в воротах команди Північноірландської ліги в матчі проти Англійської Ліги, але ж йому тоді було вже 44 роки! Він відіграв як ніколи добре і допоміг своїй команді отримати перемогу. Після матчу мені здалося, що він без проблем перестрибнув би ворота, радіючи виграшу".

Вже після смерті Скотта, Діксі Дін говорив: "Елайша однозначно кращий голкіпер, якого я коли-небудь бачив. Складаючи команду мрії, ви можете назвати Свіфта, Тротманна, Уїлсона, Бенкса. Та ви можете навіть одночасно поставити на ворота їх усіх. Я б все одно на воротах своєї команди віддав би перевагу Елайші Скотту".