Сайт українських фанатів футбольного клубу Ліверпуль

Рон Єтс став першим капітаном, який вивів команду в Перший дивізіон після епохи лихоліття, перерваної з приходом Шенклі. Першим капітаном, який привів команду до чемпіонства у цьому дивізіоні. Першим капітаном, при якому команда виграла свій перший Кубок Англії, а потім і перший Суперкубок Англії. Лише Європа не скорилася цьому гігантові. Честь її завоювання випала прямому напарникові Єтса по центру оборони "Червоних" - Томмі Сміту.

Рональд "Рон" Єтс народився 15 листопада 1937 року в славному шотландському місті Абердін. Вже у віці 15 років він ганяв м'яч за абердинских Хлопців, де і отримав "початкове" футбольне виховання. Розвивався там хлопець спритно, і у віці 20 років його підписав не найгрізніший, але вже цілком професійний Данді Юнайтед. Так хлопчина, що працював до цього моменту на бойні, а потім ганяв м'яч у лавах армії де і став справжнім футболістом. Дюжий чолов'яга під метр дев'яносто на зріст не розглядався більше ні на яку позицію - тільки цетрбек, і ніяк інакше. У цьому відношенні, варіантів у його футбольній долі не було. Люди народжуються поетами, льотчиками, лікарями та педагогами. А ось Рон, мабуть, народився центральним захисником.

За "Арабів" (прізвисько ДЮ) Єтс виступав 4 роки і оформив 1 гол - вже тоді всім стало ясно, що забивати - це не головний коник Титана. Однак зі своїми прямими обов'язками він справлявся прекрасно.

У цей час, керуючий вже два роки Ліверпулем Білл Шенклі, якраз нишпорив по просторах Британії в пошуках захисника, навколо якого він буде будувати оборону своєї команди. На слід велета наш футбольний Шерлок Холмс напав ще раніше, коли керував Хаддерсфілдом, але керівництво "тер'єрів" потрібних коштів не знайшло. Запити Білла не змогло осилити і керівництво Ліверпуля - тренер вимагав грошей на зоряного Джона "Джека" Чарльтона з Лідс Юнайтед. А ось на Єтса, назбирати вдалося.

Рон прибув в команду тихо і непомітно. Шум почався, коли він відразу (всього через п'ять місяців) був призначений капітаном, не дивлячись на свій не капітанський вік 22 роки, а Ліверпуль розпочав свій відчайдушний прорив в першому дивізіоні.

Деб'ютував Рон 19 серпня 1961 в матчі проти Брістоль Роверс (перемога 2-0) і відразу зумів продемонструвати, для чого він прийшов у цю команду. "Це башта! - Вигукував Шенклі. - Стрімка громадина на двох ногах, могутня, мов бик". Звичайно, старий Білл любив співати дифірамби своїм гравцям, не гидуючи художніми перебільшеннями, ця його "слабкість" відома, але в даному конкретному випадку він ні на дюйм не спотворив істини. Рон не просто "відтирав", "накривав", "блокував" уперника, - він височів над ними, як Альпи перед Ганнібалом, пройти які було теоретично можливо, але для цього треба було зважитися на штурм і володіти диявольською спритністю та удачею.

Блиск і слава тодішнього британського футболу, один з кращих нападаючих покоління Брайан Клаф, одним з перших визнав нашого героя видатним захисником, зробивши це, зрозуміло,у властивій тільки йому манері: "Щоб я провалився, якщо знаю, як грати проти цього чорта!" (Ще б пак, в тому сезоні" Червоні "знищили його команду з загальним рахунком 7-1).

На третій місяць свого капітанства - у квітні 1962 - Рон вже впечатав своє ім'я в історію клубу - він став капітаном команди яка нарешті пробилася в Перший Дивізіон.

У 1964 Рон святкує разом з командою чемпіонство, про яке багато хто вже встиг забути з 1947; у травні того ж року виводить бійців Шенклі на поле ісландського стадіону "Лаугардалсвеллур", і це був деб'ют Ліверпуля в попередньому раунді Кубка Європейських Чемпіонів (бідний ФК Рейк'явік тоді був просто втоптаний в газон із загальним рахунком 11-1). А в 1965 він піднімає над головою такий бажаний Кубок Англії - перший в історії Ліверпуля. Цей момент Єтс пізніше назве кращим у своєму житті. "Я отримував кубок з рук самої королеви. У ту секунду мені раптом захотілося кинути його в натовп наших уболівальників. МИ разом виграли його, і моїм бажанням було поділитися з кожним цією радістю".

Справи збірної обійшли Єтса стороною. Оплот "Червоної" оборони зіграв за рідну Шотландію всього два матчі - перший проти Уельсу в жовтні 64-го (поразка шотландців 3-2). "У збірній було блискуче тріо центральних захисників на чолі з Біллі Макнілом, я там просто був би не при справах," - не особливо сумуючи з цього приводу, розповідає сам Рон.- "Я подумав тоді, чого лізти в пляшку, у мене є справи важливіші з Ліверпулем...". І такі справи дійсно були - здобуття Суперкубка (Єтс забиває вирішальний м'яч у ворота Манчестер Юнайтед у битві за цей трофей). У Кубку володарів кубків 65-66 "Червоні" хоч і дійшли до фіналу, але були там биті Боруссією з Дортмунда, а сам Єтс буквально "добив" переможний м'яч німців у власні ворота.

Ну, та й бог з нею - з Європою, раз вже так вийшло. Зате було друге чемпіонство Шенклі сезону 65/66. Цей тріумф червоним затьмарював всі невдачі, і Рон, щасливий і з посмішкою від вуха до вуха, здіймав до неба копію трофея, вручену йому уболівальниками. А потім буде Суперкубок 1966-го року... і це буде останній трофей великого капітана.

Справи Ліверпуля у внутрішньому чемпіонаті другої половини 60-х йшли хай не провально, але й не сказати, що вдало. Європа як і раніше не корилась. У Кубку Європейських Чемпіонів 66-67 все вийшло геть погано - вже в другому раунді Аякс поховав Ліверпуль із загальним рахунком 7-3. Рон важко переживав цей град голів, хоча його і намагалися підбадьорити тим, що дуже складно уникнути пропущених м'ячів, коли в команді суперника грає... Йохан Кройф. Навряд чи Рона це сильно заспокоїло: в його грі частенько стали показуватися огріхи. Воно й не дивно, бо могутній шотландець з роками не молодів, а йому вже було під тридцять. І уже не нагадував спринтера, він частенько тепер давав себе "повозити" аттакерам зі швидкістю та дриблінгом.

Останнім його "регулярним" сезоном був 1969/70. Вже тоді Єтс мучився від болів у спині, - професійної болячки центрдефів. У 1969 Шенкс вже придбав у Брістоль Роверс Ларрі Ллойда. Починалося перекроювання оборони - один з епізодів Великої Чистки Шенкса, незадоволеного безтрофейністю останніх років. Незважаючи на прізвисько, дароване йому "Копом" - Rowdy ("хуліган", "забіяка"), скандалістом і дебоширом Єтс ніколи не був, а тому спокійно і благородно приймав рішення тренерського штабу щодо своєї персони, і, як кажуть, навіть вітав омолодження і реорганізацію команди, дуже тепло спілкувався з новоприбулими. Не стало трагедією і передача капітанської пов'язки Томмі Сміту. Шість довгих років вони пліч-о-пліч цементували "Червону" оборону, і цей хлопець не міг підкачати, - так, напевно, думалося нашому герою.

Нарешті Рон вирішив попрощатися з командою. 454 матчів стали його послужним списком. Разом з іншим ветераном Томмі Лоуренсом він вільним агентом відправився в Транмер Роверс, що в Прентоні, недалеко від рідного вже Ліверпуля. Там Єтс провів ще 97 ігор за три роки, причому майже відразу після переходу став граючим тренером.

В травні 2006 Рон вийшов на заслужену пенсію.

У квітні 2009 лорд-мер Ліверпуля нагородив його званням "Почесного Скаузера". А на Алеї Слави Ліверпуля - 100 Players Who Shook The Kop - він розмістився неподалік від свого друга і беззмінного соратника Томмі Сміта - на 29-му місці.